Порівняння цивілізацій Сходу й Заходу почалося з книжки Схід і Захід (동양과 서양), що вийшла 1993 року у видавництві Jisik Sanup. Далі у США з’явилися Understanding the Rise of China (2000) та East and West: Taoism vs Judaism (2002). Книжку про даосизм і юдаїзм 2015 року видано в Польщі польською мовою, а 2017 року — в Китаї китайською. Протягом шести років, з 2013 по 2019 рік, автор читав у Вищій школі міжнародних студій Університету Йонсе курс «Порівняльне вивчення цивілізацій Сходу й Заходу» (A Study of Eastern and Western Civilizations). Його слухали студенти з Кореї, Китаю, інших країн Східної Азії, Європи та США, і чимало з того, що ми обговорювали на заняттях, увійшло до цієї книжки.
Наприкінці життя, 1897 року на Таїті, Поль Ґоґен дав одній зі своїх картин назву «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?». Частини книжки Схід і Захід мають подібні назви: «Звідки ми прийшли», «Хто ми» і «Куди ми йдемо». Ці три запитання стосуються минулого, сучасного й майбутнього людства. На них запропоновано багато відповідей, але жодна не вічна. Ця книжка — теж лише одна спроба відповісти на запитання, яке не має відповіді.
Чому Схід і Захід? Відповіді на ці запитання ми шукали в порівнянні цивілізацій Сходу й Заходу. Аж до Нового часу, до XV століття, Схід і Захід жили в окремих світах. Поки між двома цивілізаціями не було жодного обміну, порівнювати їх не мало сенсу. Та наприкінці XV століття Васко да Гама відкрив прямий морський шлях, і між цивілізаціями Сходу й Заходу почався обмін. У XVII столітті Лейбніц покладав великі надії на східну цивілізацію. Він вважав, що цивілізації Сходу й Заходу доповнюють одна одну і багато чого можуть одна в одної навчитися: Захід, на його думку, випередив Схід у геометрії та природничих науках, а Схід Захід — у моральній етиці та в політичному й суспільному житті. Він уявляв собі гармонію цивілізацій Сходу й Заходу, в якій кожна доповнювала б іншу, і вважав, що все людство виграє, коли наукова раціональність Заходу поєднається з моральною мудрістю Сходу.
Однак після промислової революції XVIII століття, коли Захід запанував над світом, цей прихильний погляд зник. Західні філософи висунули нові теорії й перші взялися «принижувати» східну цивілізацію. Гегель «систематизував» світові цивілізації за ступенем розвитку духу. За його філософією, східна цивілізація, дух якої лишився на нижчому рівні, так і не вийшла з початкової стадії історії світової цивілізації, тоді як західна, що поставила на перше місце дух і свободу, йде попереду. Багато хто пристав до гегелівської філософії історії й підкорився гегельянству (Hegelianism) — думці, яка ставила Схід як цивілізацію нижче за Захід.
У цій західноцентричній парадигмі, що протрималася близько двох-трьох століть, стався виняток. Наприкінці XX століття Східна Азія досягла разючого економічного зростання, здатного позмагатися із західним. Відтоді не лише на Сході, а й на Заході поступово виник інтерес до цивілізації Східної Азії та до її політичних і економічних систем. Піднесення Сходу триває й у XXI столітті, і цей інтерес дедалі зростає. Тепер, коли Земля стала єдиним світом, порівнювати цивілізації Сходу й Заходу конче потрібно для майбутнього.
Порівняння цивілізацій Сходу й Заходу натрапляє на багато труднощів. Великий наратив неминуче викликає заперечення, різні тлумачення й теорії. Багато хто може дорікнути цій книжці тим, що вона надто різко ділить думку Сходу й Заходу на дві протилежності й надто її спрощує. Такий підхід може видатися таким, що нехтує складністю й розмаїттям обох цивілізацій і недостатньо враховує їхні внутрішні суперечки та зміни. Можна також зауважити, що в книжці замало пояснено, як західні системи думки поставали із зусиль досягти ідеальних цілей. Слушний і закид, що, пояснюючи фундаментальну різницю між думкою двох цивілізацій, книжка замикає риси й поняття західної філософії в певні рамки, а тоді їх критикує. Дихотомічне спрощення, обмежене тлумачення понять, тлумачення природи людини, межі західних інституцій і теорій, на які вони спираються, а також порівняння богоодкровенної релігії з натурфілософією можна назвати головними вадами цієї книжки.1
Проте, попри вади дихотомії та спрощення, ми не можемо й далі ухилятися від порівняння цивілізацій Сходу й Заходу. Беручись до нього, ми мусимо вийти за межі гегелівського, західноцентричного погляду. Дві цивілізації різняться за самою своєю суттю: поглядом на всесвіт і природу, космологією, тлумаченням людських справ. Гегелівське протиставлення впадає в помилку: воно аналізує одну цивілізацію, ставши на бік іншої. Після промислової революції світ живе в добу західної експансії, і саме тоді ці гегелівські теорії були в моді. Але XXI століття — це доба, коли Схід і Захід змішуються на рівних. Йому потрібне не гегелівське протиставлення, а світогляд взаємодоповнення, як у Лейбніца.
Пояснити поняття, що уособлюють цивілізації Сходу й Заходу, можна по-різному. Найпереконливіше — бачити в них вияв інстинкту самозбереження (self-preservation), яким людина відповідала на геополітичне середовище, де лежать Схід і Захід, тобто бачити в них дію природи людини, якою наділені всі ми. З цього погляду думка й філософія цивілізацій Сходу й Заходу показують дві можливості того, на що здатна людина.
Діючи як люди, ми залежно від обставин виявляємо то риси людини Сходу, то риси людини Заходу.2
Якби треба було назвати сильні сторони обох цивілізацій, можна було б указати на заповзятливість Заходу і відкритість Сходу. Від греко-римської доби до промислової революції та епохи підкорення світу західна цивілізація робила своєю силою заповзятливість. Схід завдяки відкритості успішно вибудовував стосунки і між людьми, і між державами. Не нав’язувати іншим свого, не втягуватися в релігійні чи ідеологічні війни — саме в цьому сила східної цивілізації. Кожен із нас має і цю відкритість, і цю заповзятливість, і залежно від доби та власних обставин людина користується обома рисами. Розгляньмо тепер ці риси.