У XXI столітті питання «Куди ми йдемо?» постає перед нами гостріше, ніж будь-коли, бо ми живемо в добу потрясінь. Доба панування Заходу над світом добігає кінця. Водночас зміна клімату загрожує нашій екосистемі. Революція штучного інтелекту (ШІ) кидає нас у стан, коли важко збагнути, як зміниться майбутнє.
Поява нової парадигми — промислової революції й глобалізації торгівлі — зробила людське життя зручним і відкрила багато можливостей для майбутнього. Водночас людство ступило на шлях зажерливості, який розпалили промислова революція й поширення торгівлі. Колись ми мали оптимістичне бачення, що весь світ зможе розвиватися разом: його виразом була доба ідеологій XX століття з її численними обіцянками майбутнього. Але нині нам доводиться не лише відмовитися від цього оптимістичного бачення, а й тривожитися за майбутнє людства через людську зажерливість.
До промислової революції людська господарська діяльність точилася з великим засновком, що людина не може зашкодити природі. У цих межах політико-економічна думка Сходу й Заходу розвивалася за двома різними моделями, кожна зі своїми сильними й слабкими сторонами. Але нині, через двісті років після промислової революції, ми вперше, самі того не помічаючи, безпосередньо стикаємося з проблемами, які промислова революція принесла людині. З раптовою появою проблем світового масштабу людина опинилася в становищі, коли не вміє підготувати на них належних відповідей.
До промислової революції торгівля обмежувалася обміном товарами задля взаємної вигоди. Але після промислової революції, з використанням розвиненої техніки й науки, стосунки між людиною, природою й державами революційно змінилися. Насамперед людина масово використовує ресурси землі й стрімко штовхає їх до неусталеного стану. Діє зажерливість, яку має лише людина й якої не має жодна інша тварина. На рівні держав ресурси й товари перейшли від взаємовигідного обміну до стосунків, у яких вони стають об’єктом зажерливості. Поглиблення розриву в багатстві між розвиненими країнами й країнами, що розвиваються, глобальне потепління й пандемії, що з нього випливають, — усе це має тлом зажерливість, яку має лише людина. Після промислової революції, коли величезні капітали поєдналися з державною могутністю, здатною їх підтримати, і поширилися на світ, стала можливою безжальна гонитва за прибутком.
Зміна клімату — проблема, створена людиною, — безпосередньо впливає на те, як людина виживає, а далі — і на саму можливість вижити. Людина — частина природи. Кожне покоління, що живе на землі, мусить добре берегти довкілля й передавати його наступному. А нинішнє покоління цілковито провалює цю роль. Воно залишає нащадкам становище, у якому збитки від величезної зміни клімату стали буденністю. Воно пускає в хід свій егоїзм, «визискуючи» природу, і не може його приборкати. Ця схильність особливо сильно діє в західній цивілізації, що зробила природу «об’єктом підкорення й керування». Доктрина підкорення природи богоодкровенних релігій триває в думці Декарта, що треба «зробити нас немовби господарями й власниками природи». Східне мислення обирає в цих стосунках людини й природи інший напрям. Схід розуміє людину як частину природи й наголошує на гармонії та взаємному процвітанні людини й природи.
Важливість ролі Сходу постала не раптом за одне-два століття. Вона пов’язана зі східною цивілізацією. Схід утворив національні держави майже на дві тисячі років раніше за Захід. (Звісно, оскільки Схід навчився в західної демократії інституції мирної зміни керівників, треба розрізняти національну державу й демократичну державу.) Утворення національних держав неминуче породжує й розвиває політичну економію міньбень (民本主義) — правління задля народу. Захід почав утворювати національні держави лише після Вестфальського миру 1648 року. На Заході Греція й Рим були системами правління держав-завойовників, а тисячоліття Середньовіччя прожило за системою богоодкровенної релігії. Лише за доби Просвітництва Захід розплющив очі на східну думку. Західні мислителі тоді захопилися східною «натурфілософією». У політичній економії Захід зазнав глибокого впливу даоської ідеї недіяння (у-вей, 無爲) і утвердив laissez-faire. Великим був вплив французьких фізіократів.
У цьому процесі політико-економічні системи Сходу й Заходу набули різних форм. Схід висунув ідею недіяння, що керує автономією особи згідно із засадою, що приватний і суспільний інтерес протистоять одне одному. Захід, уникаючи втручання держави, полишив автономію особи саму на себе. Цю позицію почала уособлювати теорія «невидимої руки» (invisible hand) Адама Сміта: теорія, за якою суспільний і приватний інтерес сходяться. Східна політична економія висуває не невидиму руку, а те, як керувати «загребущою рукою», щоб забезпечити автономію особи. Це сама суть ідеї недіяння.
Розрив між політико-економічними системами Сходу й Заходу поступово виявив свої наслідки. На Заході розрив між багатими й бідними день у день зростає, поляризуючи суспільство. Це стає найбільшою перепоною західної політики й економіки. Дехто передбачає, що поглиблення поляризації зрештою послабить ліберально-демократичну систему, яку обстоює Захід.
Гонитва за зажерливістю, у якій переможець змагання між державами забирає все, була в центрі уваги передусім за доби завоювання світу Заходом. Оскільки вона збіглася в часі з промисловою революцією, Захід почав панувати над світом. Останні століття минули як століття панування Заходу над світом. Але нині, у XXI столітті, світ вступив у нову фазу. Посеред завоювання світу Заходом піднесення Сходу поставило світ у нову фазу. Через промислову революцію торгівля поширилася на весь світ і спричинила зміну клімату. Водночас поширення торгівлі привело до зажерливої гонитви за людськими й матеріальними ресурсами всього світу, а нині переходить у добу революції ШІ.
Панування Заходу над світом, що почалося з промисловою революцією, на початку XXI століття дуже слабне. Яким буде світ завтрашнього дня? Піднесення Сходу відіграє велику роль у тому, щоб уявити майбутній світ. Промислова революція, що уможливила панування Заходу над світом, була надбанням лише Заходу. А революцію ШІ, що надходить, важко уявити без впливу Сходу — Китаю, Кореї, Японії. Якщо промислова революція була «революцією м’язів», то революція ШІ — «революція духу». Можливо багато наслідків і тлумачень, але обидві революції пронизує одне явище: зростання продуктивності, що супроводжується поглибленням розриву між багатими й бідними, тобто поляризацією суспільства. Як ми зустрінемо революцію ШІ, яку порівнюють із двосічним мечем?